Вже місяць ми перебуваємо у стані постійної готовності та очікування небезпеки. Тривала активація нервової системи веде до виснаження і втоми, зниження пильності. Якщо у перші дні при звуках сирени люди негайно шукали укриття, спускалися у сховища, то з часом все більше людей починає ігнорувати сигнал небезпеки, продовжуючи займатися звичними справами. Реакції збайдужілості до небезпеки виникають внаслідок: Звикання. Сирени звучать десятки разів на день, проте обстрілів чи ракетних ударів на своїй території люди не чують, не бачать вибухів. Тому вже можна почути легковажні виправдання, на кшталт, «скільки разів вже лунала тривога, а нічого не відбувається, тож можна не реагувати». Втоми і виснаження. Тривале перебування у стані тривоги веде до виснаження захисних сил організму. Виникає втома, відчуття, що немає сил бігти у сховище. Апатії. «Станеться те, що має статися, від мене нічого не залежить». Ми спостерігаємо багато емоцій, страждань, але й випадки щасливого неочікуваного порятунку, тому й може видаватися, що не варто й пробувати докладати зусиль. Переоцінки сил, власного досвіду, «безтурботності» — «зі мною нічого не трапиться», «я вмію поводитися у небезпеці». Так говорять люди, чия професія у мирному житті була пов’язана із небезпекою, забуваючи про те, що сьогодні маємо справу із небезпекою зовсім іншого рівня. Схильності «бути як всі» — «інші не ховаються, і я не буду». Та наразі саме пильність та реагування на небезпеку потрібні для того, щоб: вижити самому та допомогти вижити близьким не просто вижити, а зберегти сили, щоб працювати, бути корисним, бо після перемоги потрібно буде багато зусиль для відновлення того, що було зруйновано бути прикладом для інших. У небезпеці діти, люди старшого віку часто губляться та не можуть швидко орієнтуватися. Джерело: психологічна підтримка